Мілано… Картина та малюнки Тадеуша Кантора з архіву Франко Лаери
Sienna 7/5, Галерея-майстерня Тадеуша Кантора
8.12.2022 – 31.05.2023
Понеділок – середа, з 11:00 до 18:00
Вхід вільний
Виставка у Галереї-майстерні Тадеуша Кантора на вул. Sienna 7/5 – це унікальна подія в історії установи. Вона представляє нове надбання – картину Тадеуша Кантора «Без назви» 1988 року, зображення кардиналів, героїв вистави «Я сюди більше не повернусь» Театру «Cricot 2» (1988). Роботу було придбано з колекції Франка Лаери завдяки співфінансуванню з урядової програми «Національна колекція сучасного мистецтва» за фінансові кошти Міністра культури та національної спадщини Польщі, які походять з Фонду сприяння розвитку культури. «Cricoteka» сподівається продовжити процес поступового придбання колекції творів Тадеуша Кантора, що зберігається у Мілані, та архівних матеріалів, пов’язаних із митцем, які належать Франко Лаері, сподвижникові та другові польського митця.
Їхня дружба розпочалася у 1976 році. Спершу завдяки Центру театральних досліджень CRT Artificio у Мілані, створеному Лаерою, а потім завдяки Change Performing Arts CPA – інституції, пов’язаній із сучасним візуальним мистецтвом, якою Франко Лаера керує донині. Плодом цієї співпраці стали останні вистави Тадеуша Кантора 1980-х років. CRT Artificio Milano став співпродюсером вистав Театру «Cricot 2»: «Хай згинуть артисти» (1985), «Я сюди більше не повернусь» (1988), «Нині мої уродини» (1991) та вистави, поставленої за межами Театру «Cricot 2»: «Машина кохання і смерті» (1987). Інституція також була продюсером записів вистав Театру «Cricot 2» і документальних фільмів, більшість з яких зняв Франко Лаера. Останній, співпрацюючи із Тадеушем Кантором, також підтримував митця у його виставкових проєктах. Режисер високо цінував стосунки з італійцем, довіряв його досвіду та знанням, що створило простір для постановки у Мілані вистави «Машина кохання і смерті» за межами Театру «Cricot 2». Постановка повністю була створена CRT.
Зібрані у Мілані твори мистецтва колекціонер отримував у подарунок (часто з присвятою). Це були самостійні роботи або ескізи до театральної вистави чи картини, над якими чоловіки працювали разом або дискутували (переважно це були спектаклі, створені спільно з Лаерою). Перший малюнок Лаера отримав від Кантора у 1977 році на знак вдячності за підтримку в організації виступів «Померлого класу» у Мілані. Робота стала початком створення особистої колекції. Протягом наступних 13 років на знак дружби та вдячності Кантор дарував Лаері один зі своїх малюнків щоразу, коли італієць відвідував Краків, а також наприкінці майже кожного міжнародного турне Театру «Cricot 2». Звідси уся колекція малюнків – це розтягнений у часі дарунок митця Франко Лаері.
Схожою є також історія представленої на виставці картини. Під час робіт над виставою «Я сюди більше не повернусь» у Мілані (з 14 березня по 2 травня 1988 року) Кантор перебував у резиденції «Verdi». Франко організував для нього приватну малярську майстерню, де в подальшому була створена серія картин «Я падаю, чорт забирай!». Наприкінці перебування Кантор на знак вдячності подарував Лаері саме цю роботу – незвичайне зображення персонажа вистави, виконане технікою акрилу на полотні. Ескізність та формальна недомовленість образу танцюючих кардиналів протиставляється тут детальному трактуванню переплетення рук або динаміці шат у чіткому русі.
Виставка картини супроводжується добіркою з 10 малюнків з колекції Франко Лаери, які нещодавно стали частиною депозиту колекціонера у «Cricoteka». Вони відносяться до того ж періоду, з якого походить картина, та ілюструють роботу Кантора над пізніми театральними і живописними роботами: спектаклем «Я сюди більше не повернусь» (1988) або серією картин «Далі вже нічого» (1987-1988). Таким чином, виставка стає цілісною, багатогранною розповіддю про останні ідеї, на основі яких митець будував свою роботу.
Куратори:
Малгожата Палюх-Цибульська
Франко Лаера
